За мотивами п'єси Івана Котляревського

Наталка Полтавка 2.0 - вистава про дівчину з сильною волею, якій вдалось вистояти перед натиском матері і суспільства. Кохання не перемагає, перемагають люди які готові за нього боротись. 

Класичний сюжет «Наталки Полтавки» Івана Котляревського навряд чи хоч колись втратить актуальність. Історія бідної дівчини, що мусить вийти заміж за багатого, проте, не любого їй ще довго викликатиме в нас співчуття та співпереживання. Однак автор заклав у твір значно більше і заглибившись у нього виринають нові, не менш актуальні проблеми. 

Матір Наталки, вийшовши заміж по любові, зубожіла через свого чоловіка який пропив їхні статки, вмер і залишив її з дитиною на руках без нічого. Тепер вона розчарована в любові і намагається переконати доньку, що саме в достатку і є щастя. 

Возний - нелюбий наречений Наталки - яскравий приклад цинічного, продажного корупціонера, який не просто користується владою задля збагачення і досягнення цілей, а також, часто, не може зрозуміти, що може бути інакше, і що не все можна отримати за гроші і владу.

І навіть коханий Натаки - Петро, не вагаючись відступає перед натиском багатшого «конкурента».

На фоні цього принциповість і завзятість дещо войовничої Наталки, наче не вписується в загальну картину, проте, зрештою, саме вона і перемагає.

Не менш цікавою є історія написання і переписування тексту. Режисерка довго працювала над інсценівкою, викидаючи звідти навмисне зросійщення, асиміляцію, пісні про любов до росіян, царя і тп. Навіть неозброєним оком видно, що це додано штучно, задля проходження цензури, в іншому випадку, така «Наталка Полтавка» ніколи б не побачила сценічного майданчика.

Режисерською інтригою вистави також є фінал, який відріщняється від авторського, роблячи пʼєсу актуальною саме сьогодні.

Сценічне рішення вистави натхнення творчістю української репресованої художниці Алли Горської. Таке рішення не є випадковим, акторські сцени, як і сценографія, є своєрідними етюдами, або ескізами: музичними, художніми, пластичними, які в підсумку перетворюються в живу картину. 

Центральною декорацією вистави є підвісний міст, який символізує деяку невпевненість і невизначеність персонажів, які йдуть по життю «похитуючись».

Цікавим також є трактування персонажа Миколи, якого грають одночасно двоє акторів втілюючи два альтерего однієї людини. Микола втілюється режисеркою як дещо метафорична постать, що намагається впливати на хід подій, хоча жодної особистої вигоди чи навіть просто інтересу - не має.

Оригінальну музику до вистави написала знана прогресивна українська композиторка Олеся Оникієнко, завдяки якій загальновідомі, вже класичні твори Івана Котляревського зазвучали зовсім по-новому. На вас чекає непересічне трактування персонажів і новенький фінал.

Ролі виконують:
Мама  - Дарина Орєхова
Петро - Едуард Дубина
Возний - Святослав Майстрюк
Микола - Марина Ейсмонт, Ігор Іванов
Наталка - Володимира Вірстюк
Виборний - Владислав Дмитрук

Режисер - Катерина Чепура